Тенденції розвитку освіти України насамперед торкаються такого напряму її
модернізації як неперервність, що забезпечується «наступністю змісту та
координацією освітньої діяльності на різних рівнях освіти, що функціонують як
продовження попередніх і передбачають підготовку до можливого переходу на
наступні рівні» [1, с. 6].
Зокрема, проблема неперервності та наступності дошкільної та початкової
освіти, що тривалий час залишається під пильним поглядом науковців, педагогів,
батьків. Особливо актуальною вона виявляється у контексті запропонованого
Міністерством освіти і науки України проекту «Нової школи», де метою повної загальної середньої освіти визнається різнобічний розвиток,
виховання і соціалізація особистості - процеси, які тривають з раннього
дитинства людини.
Означеній
проблемі присвячено наукові дослідження А. Богуш [2], Т. Панасюк [11], Г. Петроченко [12], М. Стожарової [14]та ін. Ними розглянуто теоретичні та практичні аспекти наступності
дошкільної та початкової освіти на основі компетентнісного підходу, визначено
чинники процесу неперервності. Психологічні засади неперервності та наступності
висвітлювалися психологами Л. Божович [4], Л. Венгер [5], Ю. Гільбух [6], Н. Гуткіною [8], тощо. Разом з
тим потребують виокремлення та додаткового розгляду шляхи подолання
суперечностей між дошкільною та початковою освітою, які виникли під впливом
реформування загальної середньої освіти в умовах сьогодення.
Метою статті є
аналіз проблеми щодо забезпечення неперервності та наступності дошкільної та
початкової освіти дітей в умовах реформування вітчизняної освітньої галузі та
визначення шляхів її розв’язання .
Як вважає А. Богуш, неперервна освіта –
це полікомпонентний процес, ефективність якого залежить від реалізації таких
його чинників, як наступність, перспективність, спадкоємність і готовність [3].
У Новому тлумачнику словнику української мови термін «неперервний» тлумачиться
як суцільний, безперестанний, який відбувається весь час, безупинний [9].
У педагогіці неперервна освіта зокрема, професійна Н. Ничкало визначається
як система постійного духовного самовдосконалення особистості, формування
інтелектуального потенціалу як найвищої вартості нації [13].
Уведення обов’язкової дошкільної освіти, оновлення Базового компонента та
нового Державного стандарту початкової освіти зумовили актуальність процесів
неперервності та наступності й у процесі навчання, виховання і розвитку дітей.
Проте, через наявність певних протиріч вони досі не мають однозначного
визначення щодо їх сутності та кінцевого результату. Зокрема, це протиріччя між:
-
теорією
і практикою та змістом дошкільної та початкової освіти;
- критеріями і методами оцінювання діяльності дітей у дошкільному та
молодшому шкільному віці;
- формами і змістом соціального досвіду дитини на різних етапах її
соціалізації;
- уявленнями батьків про готовність дітей до навчання у школі та
критеріями, на які орієнтуються вихователі дошкільних навчальних закладів і
педагоги.
Означені нами протиріччя негативно впливають на процеси неперервності та
наступності дошкільної та початкової освіти, які мають забезпечити не лише
підготовку до нового періоду життя дитини, а й що більш важливо, сприяти
збереженню та збагаченню її потенціалу. Звідси наступність між цими освітніми
ступенями передбачає:
- єдність методології розуміння та збереження ціннісно-потребнісної сфери
дитинства;
- необхідність гуманізації виховного та соціалізуючого впливів;
- створення умов для розвитку дитячої творчості зокрема
предметно-розвивального середовища.
Тому учителі початкової школи повинні у повному обсязі враховувати набутий
дітьми досвід у дошкільному віці як під час організації навчально-пізнавальної
діяльності, так і при у формуванні їх особистісних якостей, ціннісно-змістової
сфери, що потребує логічного продовження, особливо у перших два шкільних роки
таких напрямів дошкільного розвитку, як:
-
широке
використання технології ігрової діяльності;
-
розвиток
сенсорних процесів;
-
формування
просторових уявлень;
-
соціальна
адаптація дітей.
У контексті цього наступність розглядається як «щабель розвитку, коріння
якого проросло в його попередньому грунті. Це ніби погляд згори вниз» [1, с. 8].
На наш погляд неперервність і наступність дошкільної та початкової освіти
проявляється у таких їх функціях, як:
- забезпечення автентичного (природного) розвитку дитини впродовж вікових
періодів;
- адаптація умов навчання, виховання, соціалізації особистості до
особливостей психофізичного розвитку дитини;
- запобігання кризовим явищам у психофізичному становленні особистості.
Здійснення означених функцій спрятиме комфортному входженню дитини в нове
для неї освітнє середовище, що так важливо для формування позитивного ставлення
до школи, її особистісного самоствердження емоційної рівноваги, інтелектуальної
активності.
Ускладнення соціально-психологічного змісту вікового переходу
від періоду дошкілля до періоду молодшого шкільного віку висуває нові вимоги до
забезпечення наступності у процесі соціалізації дитини, істотними особливостями
якого у цей період є:
- кардинальна зміна соціального статусу і пов'язана із
цим перебудова системи соціальних зв'язків дитини;
- розширення сфери комунікацій;
- формування мовленнєвих умінь і навичок.
Тому на перший план у цілеспрямованому формуванні особистості молодшого школяра має
перебувати проблема
розвитку його мовлення як необхідної передумови засвоєння основ наук,
психічного, особистісного та соціального розвитку.
Мовлення дітей молодшого шкільного віку характеризується
у різних аспектах, які розглядають закономірності формування фонематичної
сторони мовлення, опанування граматичним ладом мови, проблеми засвоєння та
збагачення лексичного складу мовлення, формування зв'язності мовлення та
розвиток його виразності, особливості різних форм мовлення молодших школярів. Глибоке
розуміння процесів входження дитини-дошкільника до сфери соціальної взаємодії,
що здійснюється засобами мови і способом мовлення, неможливе без поняття
діяльнісного характеру мовленнєвої комунікації. Це потребує забезпечення умов
для успішного входження дитини до системи соціальних відносин: «учитель-учень»,
«учень-учень», «дитина-дорослий», «дитина-дитина», «дитина-соціум».
Оскільки мовленнєва соціалізація дитини молодшого
шкільного віку відбиває особливості мовленнєвого розвитку у дошкільний період,
учителю початкових класів необхідно продовжувати роботу по формуванню соціальних
ролей дітей, їх соціальної позицію, статусу в учнівському колективі. Означенні
чинники характеризують рівні мовленнєвої соціалізації дітей молодшого шкільного
віку, формування яких починається у дошкільному віці:
- когнітивний - рівень розвитку когнітивних процесів,
котрі обумовлюють оволодіння та володіння мовленням;
- лінгвістичний - рівень мовної та мовленнєвої
компетентності;
- діяльнісний - рівень розвитку мовленнєвих навичок та
умінь дитини.
Результатом вказаного процесу є певний рівень мовленнєвої
соціалізації, котрий визначається за рівнем вияву у мовленнєвій діяльності
соціальних настанов дитини та впливу мовлення на формування соціальної
ідентичності та адекватності соціальним ролям [10].
Неперервність і наступність дошкільної та початкової
освіти потребують урахування їх особливостей і в діяльності вихователів
дошкільних навчальних закладів, що має виявлятися у реалізації ними змістових
напрямів навчально-виховної роботи з дошкільнятами, результатом чого є
формування їх готовності до шкільного життя.
У педагогічній та психологічній літературі поняття
«готовність до шкільного життя» тлумачиться як:
- загальна розвиненість особистості, яка дозволяє дитині
включитися в систематичний процес виховання і навчання й успішно освоїти його
зміст;
- як цілісна система властивостей і якостей, які повинен
придбати дошкільник у своєму фізичному, розумовому й естетичному розвитку;
- морфологічні і психологічні особливості дитини старшого
дошкільного віку, які забезпечують успішний перехід до систематичного
організованого шкільного навчання [7; 11; 12; 14].
Разом з тим А. Богуш вважає, що підготовка дітей до
навчання у школі не може бути ефективною та повноцінною, якщо не враховувати
психологічний аспект, тобто стан внутрішньої готовності. Тому на її думку,
«готовність – неусвідомлений стан організму, сприятливий до сприйняття нової
діяльності, інформації, який запобігає виникненню кризових явищ» [3, c. 11]. У
свою чергу Л. Божович виокремила декілька параметрів психічного розвитку
дитини, які впливають на стан готовності до школи, а саме: рівень мотиваційного
розвитку (мотиваційний план), достатній розвиток довільності поведінки та
інтелектуальної сфери [4, с. 207].
Серед фізично і психічно здорових дітей, як зазначає Ю.
Гільбух, не може бути учнів, психологічно не готових до навчання у школі, однак
окремі діти потребують індивідуалізованих, комфортних умов [6]. У контексті
нових вимог до організації навчально-виховного процесу такий висновок ученого
підтверджує актуальність інклюзивного навчання дітей, починаючи з дошкільного
віку. Тому вихователь має оволодіти необхідними знаннями, уміннями,
діагностичними методиками, які допоможуть своєчасно розпізнати таких дітей та
забезпечити відповідний психологічний супровід їх розвитку.
Отже, підготовка дітей до шкільного життя, неперервність
і наступність дошкільної та початкової освіти є пріоритетними завданнями обох
освітніх ланок. Шляхом узгодження їх освітніх, розвивальних, соціалізуючих
позицій і впливів можна запобігти погіршенню стану здоров’я дітей, зниженню їх
функціональних можливостей – негативним проявам перших років шкільного життя.
Тому навчальні вимоги, що висуває школа, мають насамперед узгоджуватися з
віковими особливостями розвитку та життєвого дорослішання дітей. За таких умов
період адаптації сприятиме набуттю
дітьми нового позитивного життєвого досвіду, оволодінню новою, більш
ускладненою предметною інформацією у комфортних для них умов.
Література
1. Анісімова Г.О. З дошкільної ланки освіти в початкову: проблеми
наступності : методичні рекомендації / Г.О. Анісімова, О.В. Нікулочкіна. –
Тернопіль : Мандрівець, 2014. – 76 с.
2. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: терія і практика / А.М. Богуш. –
Запоріжжя : Просвіта. – 216 с.
3. Богуш А.М. Наступність, перспективність, спадкоємність – складові
неперервності / А.М. Богуш // Дошкільне виховання. – 2001. - № 11. – С. 11.
4. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском
возрасте / Л.И. Божович. – Москва, 1968. – 464 с.
5.
Венгер А.Л. Психологическое обследование младших школьников / А.Л. Венгер, Г.А.
Цукерман. – Москва : Изд-во ВЛАДОСПРЕСС, 2001. – 160 с.
6.
Гильбух Ю.З. Темперамент и познавательные способности школьника: психология,
диагностика, педагогика / Ю.З. Гильбух. – К. : Ин-т психологии АПН Украины,
1993. – 188 с.
7.
Гончаренко С.У. Український
педагогічний
словник / С.У. Гончаренко. – К. : Либідь,
1997. – 376 с.
8.
Гуткина Н.И. Психологическая готовность к школе / Н.И. Гуткина. – Москва : НПО
«Образование», 1996. – С. 17-19.
9. Новий тлумачний словник української мови. 42 000 слів : у 4-х томах
/ уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. – К. : Аконіт, 1998.
10. Обласна науково-методична проблема «Соціалізація дітей та учнівської
молоді у сучасних умовах»: стан
реалізації мети та проблемні питання. Методичні рекомендації щодо виконання
завдань формувального етапу обласної науково-методичної проблеми / укладачі:
Л.М. Назаренко, С.О. Воротило – Херсон: КВНЗ
«Херсонська академія неперервної освіти», 2015 - 74 с.
11. Панасюк Т. Наступність і перспективність дошкільної та початкової освіти
/ Т. Панасюк // Практика управління закладом освіти. – 2011. - № 3. – С. 4-5.
12. Петроченко Г.Г. Развитие детей 6-7 лет и подготовка их к
школе / Г.Г. Петроченко ; под. Ред. А.М. Леушиной. – 2-е изд., перераб. И доп.
– Минск : Вышэйшая школа, 1982. – С. 29-30.
13. Професійна освіта : словник : навч. посіб. / уклад. С.У.
Гончаренко та ін. ; за ред. Н.Г. Ничкало. – К. : Вища школа, 2000. – 380 с.
14. Стожарова М.Ю. Преемственность
в работе детского сада и школы / М.Ю. Стожарова // Начальная школа плюс до и
после. – 2011. - № 4.
Немає коментарів :
Дописати коментар